Василь Симоненко «Навіщо бундючитися пихато…»

***********************

Навіщо бундючитися пихато,

Гріться в похвалах?

Слава не ртуть:

Мало великим себе уявляти,

Треба великим буть.

Василь Симоненко «Я»

Я

Не знаю, ким — дияволом чи Богом —

Дано мені покликання сумне:

Любити все прекрасне і земне

І говорити правду всім бульдогам.

 

А часто хочеться закрити очі кляті,

Забути все і в затишку глухім

Кубельце звити, завести свій дім,

Щасливим бути, як дурак на святі.

 

Та тільки серце, серце ненавмисне

Пекучим болем душу мені стисне

І відчаєм її наповнить вщерть.

 

І шепче хтось (можливо, совість власна):

— Не йди туди, дорога то нещасна,

То не життя, то смерть.

Ростислав Сердешний «Справжність»

Справжність

 

За кілька

              хвилин

кількох рядків

                  плин.

 

За декілька

                  разів

я краплю рим

                  ледве

без епітетів

                  націдив.

 

А за годину

було суджено

розсіятись диму

і заарканити мисль невловиму —

 

ти поет, та не з тими,

хто бо зна що плестиме,

і, сміття намісивши,

гордо нестиме

                       марку поета.

 

Мовляв, «я писав і про це, і про «ето», —

красу краєвидів,

за столом сидячи, видів.

Ну й положений строк із пером

на подушках теплих

звісно, відсидів.

 

«Писав! Та й білого світу не видів!» —

Хто зна як тільки і всидів!

Бо якщо ти не бачив нічого,

то яка ж поезія твоя вбога!

 

Лиш на білому світі

справжня краса,

росами вмиті,

 не фальшиві слова.

29.10.09.

Михайло Драй-Хмара «Перед грозою»

Перед грозою

Чорносизе шатро

напинають вітри

і, як дика орда,

вже летять на Дніпро,

де реве чорторий,

де бунтує вода…

 

Грає грім молодий:

скоро буде гроза!

Закипіли огні

тут і там в далині…

 

Суне темрява й жах,

а в душі перуни,

наче поклик юрби…

Наганюють, біжать

і ревуть буруни:

– Боротьби! боротьби!

 

 

Іван Світличний «Сонет вдячності»

Сонет вдячності

Не нарікаю ні на кого…

Т. Шевченко

Я не клену своєї долі,

Хоч кожен день мені взнаки:

І гне мене, і мне боки,

І перемелює поволі

 

Мої надії і роки.

Що буде з того? Кремінь волі?

Чи слина і квиління кволі?

Що? — хліб святий чи глевтяки?

 

Щось буде. Буде щось. А — буде!

Ні сліз, ні ремства, ні огуди,

Ні роздратовання, ні зла…

 

І слава Богу, що сподобив

Мене для гарту і для проби

На згин, на спротив і на злам.

Іван Світличний «Провина»

Провина

Великий гріх на серці я ношу.

В. Стус

 

Я винен, браття. Всі ми винні.

Наш гріх судитимуть віки

За беріїв, за Соловки,

За чорні, зганьблені, злочинні

 

Перегвалтовані роки,

За куці істини нізчимні,

За те, що унтери причинні

Нам кастрували язики,

 

За довбані в катівнях ребра,

За реабілітанські жебри,

За небо, ґратами рябе, —

 

Судіть мене. Судіть без знижки.

Судіть — я винен — хоч до «вишки».

Мене, а заодно — й себе.

 

Ліна Костенко «Альтернатива барикад»

Альтернатива барикад

На історичних перекатах

в чаду чиєїсь маячні

люди

         завжди

                   на барикадах,

знають про це чи ні.

 

Барикади цегли — проти бездомності.

Барикади поезії — проти бездумності.

Барикади совісті — проти берій.

На барикадах — не до фанаберій.

 

                   А комунари — як комунари.

                   Кому лафет,

                   а кому і нари.

 

Мужність не дається напрокат.

Не бува барокко барикад.

 

Фуркне з купідонів потеруха,

коли свисне куля біля вуха.

 

Так що відійдіть, будь ласка,

хто боїться бути збитим, наче в кеглі.

Смерть — це ще не поразка.

В переможних боях

теж бувають полеглі.

 

Злазьте з барикад, герої до першої скрути.

І припиніть міщанські тари-бари.

На барикадах мають право бути

повстанці,

           вороги

                     і санітари.

Василь Симоненко «Де зараз ви, кати мого народу?»

* * * * * *

Де зараз ви, кати мого народу?

Де велич ваша, сила ваша де?

На ясні зорі і на тихі води

Вже чорна ваша злоба не впаде.

 

Народ росте, і множиться, і діє

Без ваших нагаїв і палаша.

Під сонцем вічності древніє й молодіє

Його жорстока й лагідна душа.

 

Народ мій є! Народ мій завжди буде!

Ніхто не перекреслить мій народ!

Пощезнуть всі перевертні, й приблуди,

І орди завойовників-заброд!

 

Ви, байстрюки катів осатанілих,

Не забувайте, виродки, ніде:

Народ мій є! В його гарячих жилах

Козацька кров пульсує і гуде!

Ростислав Сердешний «Я був уже закоханий до божевілля…»

***************************************************************************

Я був уже закоханий до божевілля,

В коханні є своя жорстокість і свавілля:

Ти жив спокійно й грудьми дихав вільно,

Та раптом закохався — втрата розуму суцільна —

Не мислиш дня без неї,

Думками линеш: «О, лебідко, о, лілеє!»

І окривавлений твій труп несуть служки із Колізею,

А меч колись твій стане експонатом для музею.

8.10.09.

 

Ліна Костенко «Є вірші — квіти.»

*  *  *

Є вірші — квіти.

Вірші — дуби.

Є іграшки вірші.

Є рани.

Є повелителі і раби.

І вірші є — каторжани.

Крізь мури в′язниць,

по тернах лихоліть —

          ідуть, ідуть

          по етапу століть…