Одне ясно…

З роману Валер`яна Підмогильного «Невеличка драма»

Одне ясно: доба наша не мрійна, а цілком практична.

Р.S.

Класики на те й класики, що залишаються актуальними й сьогодні, читайте, вивчайте, а я завершую на цьому свою замітку.

З роману Валер`яна Підмогильного «Невеличка драма»

Марто, відчуйте свою силу й дайти іншим відчути її.

Ви — цариця землі, все, що ви бачите, належить вам!

—Покиньте, Льово, — мляво сказала вона. – Я одержую шістдесят карбованців на місяць.

Борис Грінченко «Не гордуй життям молодим…»

************************************************

Не гордуй життям молодим,

Не журись безнадійно над їм,

Не кажи, що не вмієш робити.

Тим, що досі робить не могла,

Не кажи, що не хочеш ти жити,

Що радіючи в яму б лягла:

Носиш сили в душі молодії, —

Не зрікайся завчасно надії.

 

І покинь ти даремний свій страх:

Он розлігся широкий твій шлях.

Ні, життя ще твоє не минулось,

Почалося воно, молоде,

Ти недавно до його прочнулась,

І воно тебе тільки ще жде:

Сором силу в душі своїй мати

І на працю її не віддати!

 

І не думай про те ні на мить,

Що не зможеш нічого зробить:

Коли палко і щиро кохаєш

Ти убогий і рідний свій люд, —

То невже, ти ще досі не знаєш,

Що любов може гори звернуть?

Ні, хто щиро уміє любити,

Може безліч між людьми зробити!

 

Не гордуй же життям молодим,

Не сумуй безнадійно над їм

І початки святої надії

Ти зневір‘ ям тяжким не дави,

Вір у сили свої молодії

І весела й щаслива живи!

Але ж мусиш те щастя придбати

На роботі для рідної хати.

Василь Симоненко «Ти знаєш, що ти — людина?»

*************************

Ти знаєш, що ти — людина?

Ти знаєш про це чи ні?

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя  єдина,

Очі твої — одні.

 

Більше тебе не буде.

Завтра на цій землі

Інші ходитимуть люди,

Інші кохатимуть люди —

Добрі, ласкаві й злі.

 

Сьогодні усе для тебе —

Озера, гаї, степи.

І жити спішити треба,

Кохати спішити треба —

Гляди ж не проспи!

 

Бо ти на землі — людина,

І хочеш того чи ні —

Усмішка твоя — єдина,

Мука твоя — єдина,

Очі твої — одні.

Хорхе Луїс Борхе «Хмари»

Не буде речі жодної, що з неї

Не стала б хмара. Катедральний храм

З широких брил, біблійність шиб і рам —

Усе зрівняє час. І «Одіссея»

 

Мінлива, наче море. Щось нове

У ній щоразу бачимо. Незнане

Чиєсь лице на тебе з люстра гляне,

Й непевним лабіринтом день пливе.

 

Ми ті, що проминаємо. Безкрая

На обрії мов хмара розтає —

Оце наш образ. Іншою стає

Й сама себе троянда не впізнає.

 

Ти — це хмарина, море, забуття

І те, що загубив без вороття…

Ліна Костенко «І день, і ніч, і мить, і вічність…»

****************************************

І день, і ніч, і мить, і вічність,

і тиша, і дев’ ятий вал —

твоїх очей магічна ніжність

і губ розплавлений метал.

 

В ніч високосного притулку —

коли йде обертом земля —

ти до плеча мене притулиш

безсмертним рухом скрипаля.

Павло Грабовський «Жіноча душа»

Обізмучено-недужий

В тузі я поник чолом…

Тихо-тихо ангел дружий

Огорнув мене крилом.

 

Мов та хмара на блакиті,

Чорна думонька злина…

Що ж ото за ангел в світі,

Що за зоря весняна?

 

Гасне зірка найясніша,

Ангел ангела втіша…

То — жіноча найніжніша,

Найчаруюча душа.

Хорхе Луїс Борхес «On his blindness» (на його сліпоту (англ.))

Вже стільки літ над долею моєю

Стоїть затята  промениста мла,

Яка всі речі ув одно злила,

Без барв і форм. В саму лише ідею.

 

Стихійні довгі ночі, як і дні,

Де повно люду — все це мла, тумани,

В непевно-вірнім світлі, що не тане

Й пантрує на світанку. Так мені

 

Кортить побачити лице людини,

Збагнути непрочитані книжки

(З них насолода — в дотику руки…),

Високе птаство й місячні години.

 

Комусь — усесвіт, простір щонайширший.

Мені лише півтемрява та вірші…